До Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав

Полиновою гіркотою наповнює спомин душі сивочолих чоловіків, що недалеких  90-х відчули подих війни, яка вогнем горя обпалила серця і залишила незагоєні рани.

Так про земляків Тукачова І., Гриньова С., Осіпенка І., Сізоченка А. та багатьох інших говорили ми на виховній годині у 10 класі, приуроченій 28 річниці виведення радянських військ із Афганістану (а до цього ж були 10 страшних років із звістками про смерть юнаків)

Афганістан… Це слово потребує пояснення. Зрозуміле кожному, важким тягарем увійшло в наше життя. Афганці… Юнаки, які зазнали лиха війни в мирний час. Тисячі юних пройшли крізь Афганістан і несуть його тепер у своїх серцях.

Сторінка за сторінкою  учні гортали літопис історії, дізнаючись про одну з «помилок радянського уряду», яка вилилась сльозами матерів, дружин, наречених…

Десятикласники разом із бійцями долали сипучі піски, неприступні гори, разом із воїнами падали й піднімалися, підставляючи їм дружнє плече.

Компонуючи відеоматеріали, пісні, зачитуючи сухі історичні факти, вони оживлювали ті далекі для них дні: чули посвист куль і снарядів, стогін поранених, звук крапель крові, які в тиші падали на пісок, і пісню про далеку й недосяжну маму…

Стає історією афганська епопея,- біль пам’яті й серця, та ми повинні пам’ятати самовіддану й безприкладну мужність тих років. Ми не повинні забувати жертв Афганістану, щоб нові війни не обпалювали мирних днів.

В.О.Боднар,   класний керівник 10 класу

 Стрюківської ЗОШ І-ІІІ ступенів